|
Пам'ятник мамонту Дійсно тріумфальною подією стала знахідка в четвертичних відкладеннях біля с.Кулішівка решток мамонта. Восени 1839 р. під час земляних робіт біля р.Хусь (Хусть, Хустка), що є правою притокою Сули, в канаві, яку прокопали по схилу, випадково знайдені кістки мамонтів та інших тварин, перемішані з землею. Ця земля тоді належала графу Юрію Олександровичу Головкіну. Дізнавшись про знахідку, він, як людина освічена, зрозумів її значимість. З Харкова згодом був запрошений відомий натураліст-дослідник І.Й.Калиниченко. Під його керівництвом розкопки були продовжені. Іван Йосипович народився 1805 року в Сумах, закінчив медичний факультет Харківського університету, пізніше викладав загальну фізіологію, патологію, порівняльну анатомію, завідував зоологічним і мінералогічним кабінетами університету, проводив палеонтологічні дослідження. Розкопки в Кулішівці виявили ребра, стегна, лопатки, ключиці, хребці, щелепи давно вимерлих тварин. Серед них кістки та зуби дикого коня, корінні зуби слона, залишки кістяка північного оленя. Кісток мамонтів вистачило на два скелети. Схоже, тут було звалище решток диких тварин штучного, тобто створеного людиною, походження. Десять днів дослідники, при активній допомозі місцевих селян, розкопували доісторичні пласти, але грунтові води не дали змоги довести цю справу до кінця. Професор Калиниченко в 1840 р. опублікував ряд матеріалів, що стосуються цієї події, під заголовком «Допотопные кости мамонтов в Малороссии» в журналі «Северная пчела». Це перша знахідка решток мамонтів в Україні. А взагалі кілька десятків заморожених трупів цих тварин знайдено в Сибіру і на Алясці. Найбільш уцілілий екземпляр знайдено в районі річки Колими. Опудало і скелет вимерлої тварини зберігається в зоологічному музеї Академії наук у Санкт-Петербурзі. Висота його 3,5 метра, бивні – більше 4 метрів і вагою до 140 кілограмів. У 1841 році в Кулішівці на місці знахідки було встановлено виготовлений у Харкові пам’ятник з барельєфом скелету мамонта. Чавунні плити доставляли з Харкова підводами, таким же чином, на шести підводах, рештки тварин були відправлені до Харкова, де довгий час зберігались у зоологічному кабінеті університету, а нині – в історичному музеї. Фундамент пам’ятника складають 60 тисяч цеглин об’ємом 120 м3. На плитах викарбувані написи: «На сем месте в 1839 году открыт остов предпотопного мамонта»; «Сия чрезвычайная редкость отыскана в присутствии владельца обер-камергера графа Ю.А.Головкина»; «Кости мамонта подарены Харьковскому университету и хранятся в зоологическом кабинете»; «Село Кулешовка. Место сие было границей между Польшей и россией». До речі, «россией» так і написано, з маленької літери. Чому – допіру не зрозуміло. Можливо, граф Головкін, який увічнив і себе в цьому пам’ятникові, таким чином хотів підкреслити зверхність Польщі, польської шляхти та власну належність до прихильників Речі Посполитої. В роки Великої Вітчизняної війни західна плита пам`ятника була пробита кулею з німецького кулемета. У 1948 р. пам’ятник був досліджений за дорученням інституту археології І.П.Подоплічком та П.І.Бориславським і в 1950 р. реставрований (споруджено новий фундамент). До недавнього часу кулішівський пам’ятник мамонту залишався єдиним у світі, аж поки біля інституту мерзлознавства в м.Якутськ (Росія) було встановлено пам’ятник мамонту в натуральну величину. До речі, зображення кулішівського пам`ятника мамонту стало символом Недригайлівського району, його візитною карткою, частиною герба нашої землі. Слово ж «мамонт», як вважають деякі дослідники, походить з мови якутів чи евенків, де тварину названо «мамут», що означає «ті, що живуть у землі». «Мамут» називали тварину в стародавні часи в Україні. Інші ж пояснюють походження слова запозиченням з польської mamona – «чудовисько». Свого часу кольорове фото кулішівського пам`ятника було на сторінках журналу «Огонек», на поштових конвертах, значках. У 1996 р. в продажу з’явилась горілка «Недригайлівська», на етикетці якої зображено тварину, яка бреде по снігу, та пам’ятник мамонту. В 1997 р. постамент пам’ятника обкладено мармуровою плиткою, спеціально доставленою з Житомира. У 2004 році мармур було замінено на звичайну сучасну облицювальну плитку та проведено відповідне упорядкування прилеглої території. Влітку 1926 року в с.Червона Слобода в яру «Полуботок» селяни випадково знайшли залишки кісток шерстистого носорога. Науковими працівниками Роменського краєзнавчого музею встановлено, що ця істота жила тут 20-25 тис. років тому. ЇЇ довжина сягала 3 метри, висота – півтора. Сам же череп довжиною 70 см був доставлений у Роменський музей. У середині минулого століття в болотистій місцевості місцевими жителями було знайдено рештки тварин, які виявились зубами мамонта. Років з 20 вони зберігалися у географічному кабінеті Козельненської школи, а потім їх сліди загубилися. У 1947 році неподалік Тернів, між колишнім Черепівським відділенням радгоспу «Тернівський» та с.Черепівка, під час видобування торфу випадково знайшли рештки скелету мамонта. Про знахідку нікуди не повідомляли, а залишками тварин забавлялись діти, словом, для науки це залишилось втраченим. І ось зовсім недавно, восени 2005 року, мешканець Недригайлова Володимир Голдобін під Хоружівкою випадково виявив рештки кісток великого розміру, які, ймовірніше всього, належали мамонтам або ж іншим доісторичним тваринам. Цікава знахідка зараз зберігається у Недригайлівському районному краєзнавчому музеї і чекає на дослідження. (Скрипченко І. В., Абаровський І. К Недригайлівщина: у дзеркалі історії. – Суми: "Собор", 2010.) |
22 апреля 2019
 warmiak Тема: Історія рідного краюadmin З кінця XIV ст. землі нашoї держави входили до складу Великого Князівства Литовського. Із 1569 року і до половини XVII ст. західна Недригайлівщина належала Речі Посполитій-Польщі, натомість її східні, а також південні землі були Московськими. У такий спосіб через ці землі проходив рубіж, котрий розмежовував Литовсько-Польську Річ Посполиту і Царську Москву. Щоб увіковічити цей факт, 1841 р. на цьому місці було встановлено один з найоригінальніших у світі пам’ятник, на одній з чотирьох граней якого міститься напис: “Мєсто сіе было границею между Польшею и россіею”! У першій половині дев’ятнадцятого століття на цьому місці було знайдено добре збережені рештки мамонтів й інших ссавців льодовикового періоду. Тоді ці землі належали графу Юрію Головкіну – нащадку знатного роду. Його родовий маєток розташовувався всього за три кілометри в тодішньому місті Костянтинів (тепер це невеличке село). Восени 1839 року граф розпочав будівництво ґуральні (винного погребу). Копаючи яму під фундамент, робітники наткнулися на величезні кістки і, злякавшись, відразу повідомили про це графа. Рештки невідомих тварин знайшли саме в той час, коли науковці тільки-но починали вивчати доісторичних істот. Юрій Головкін був освіченою людиною, мав гарні знайомства у вчених колах, опікувався Харківським університетом. І, розуміючи, що йдеться про справжню археологічну знахідку, відразу повідомив про це свого друга професора медицини Харківського університету Івана Калиниченка. Видатний вчений-натураліст, зацікавився знахідкою і особисто прибув у Кулішівку з експедицією. Розкопки тривали десять днів поспіль. Повністю закінчити роботу не вдалося. На заваді стали ґрунтові води. Проте археологам пощастило зібрати два повних скелети мамонтів. Знайдені кістяки вивозили з Кулішівки кіньми. Яка подальша доля всієї знахідки наразі ми не знаємо. Відомо лише, що один із скелетів мамонта шістьма підводами перевезли в Харків. Крім скелетів мамонтів, було знайдено багато кісток інших тварин – шерстистого носорога, великорогого оленя, диких коней, інших тварин. Науковці таку велику кількість кісток пояснюють так: близько п’ятнадцяти тисяч років тому тут знаходилася стоянка первісних людей часів пізнього палеоліту. Прадавні мисливці-зберачі вели кочовий спосіб життя. А точніше – вони слідували за мамонтами. Мамонти давали їм харч, одяг, будівельний матеріал. |
29 июля 2008
|
| Закрыть |
